Здається, мультфільмів про тварин у нас чимало у 2016: тут тобі і «Зоотрополіс», і «Секрети домашніх тварин», і черговий мультфільм про лелек. Важко чимось здивувати нашу публіку після «Зоотрополісу», але впевнено можна сказати, що сходинка похитнулась, оскільки «Лелеки» та «Зоотрополіс» стоять тепер на одному щаблі.

І зараз саме час розповісти про усі нюанси такого враження.

Мамо, звідки я з’явився?

Це питання ставить кожен із нас на початку усвідомлення нашої сексуальності. Численні розповіді друзів складають нам уявлення про те, що у кожній сім’ї різні традиції: хтось розповідає, що дитину знайшли у капусті, когось подарував Дід Мороз… Утім, версія номер один, яка ледь віддає старовиною і банальщиною — тебе приніс лелека. І крапка. Про більшість нюансів ми дізнались уже на вулиці, або підглянувши у розумну енциклопедію. Ця стара бородата, як Дамблдор, історія, здавалось би відмерла як мамонт, котру замінили Youtube-мультики, зумисне вигадані психологами для таких дитячих запитань та спеціальні розмальовки-енциклопедії про “як я зустрів вашу маму”. Але ні, Ніколас Стіллер вирішив, що пора б і відновити цей сюжет, надавши старій історії нового звучання. Та й чи відмовила б Warner Brothers у ідеї режисерові, який зняв «Завжди кажи “так”»? І справді, не змогла. Та й навіть напарника додала, чому Бред Льюїс був несказанно радий.

Навіть найзатятішим хіккі варто вийти з дому, аби переглянути цей фільм: він не скупий на жарти, а також розповість нам про цінності, які світ вже ледь не перестав вважати вічними. Попри будь-яку роботу, варто знаходити час для дітей, і життя майбутнього покоління може бути важливішим, ніж власне — ось найпомітніші лейтмотиви, котрі намагаються вкласти нам творці, які вже відомі нам за фільмами Lego.

Українське озвучення вражає: жарти акуратно добирались відповідно до ситуації і лягли просто в точку. Діти, котрі сиділи під час прем’єри цього мультфільму, дружно хихотіли та надривали животи. Може, це і для вас тоді буде переконливим аргументом відвідати цю стрічку?

Сімпсони та Дженіфер Еністон

Особливого шарму ця стрічка набула через те, хто озвучує ролі в оригіналі. У списку можна знайти таких відомих людей, як Девід Семберґ, який взагалі є членом гурту The Lonely Island, Дженіфер Еністон, Келсі Ґреммер, котрого ми пам’ятаємо із милих нашому серцю Сімпсонів, Денні Трехо, бо куди ж доброму мультфільмові без голоса «Мачете»? Тож, якщо маєте нагоду — ідіть на показ «Лелек» із оригінальною звуковою доріжкою. Адже і справді, більшість шику додає саме правильна локалізація та вражаюча графіка… Вона котра передає усі відтінки природи, руху волосся рудоволосої головної героїні, пір’їн на крилах лелек та інших деталей обстановки. Ці дві речі підносять нас, змушуючи вдивлятись у екран, очікуючи на кожне слово, неначе воно буде промовлене з величезною мудрістю, або повчанням… Утім, є і маленькі нотки холоду, які покривають памороззю це озеро любові і ніжності.

Чи до кінця це правильний вибір сценариста, що у мультфільмі стільки часу приділено діалогам та перепалкам двох дійових осіб? Так, з цим пов’язано чимало жартів, але чому глядач повинен встрягати у кожен діалог, який може бути і не пов’язаний із головною сюжетною лінією? Якщо віковий ценз аудиторії 6+, то чи не заважко меншим глядачам слухати стільки тексту, коли він не супроводжується надто яскравими діями? Уся яскравість, наче у театрі, відведена на другу частину фільму, де стається основна розв’язка, та великі вибухи емоцій. Материнський інстинкт, створення дітей, доставка товарів лелеками — це дуже маленький перелік класно зрежисованих подій, котрі показують нам на широкому екрані.

Цей фільм зосереджений на сприйняття навіть самим дітьми, скільки їх батьками, чи дорослими, адже моменти, пов’язані із народженням дітей, сьогодні далеко не у всіх викликають вибух мімімішності, а радше викликають панічний страх. Згадаймо про число абортів, про збільшення кількості чайлд-фрі, та й про зворотний бік медалі — численні проблеми із народженням дітей у жінок, внаслідок різноманітного спектру причин. Цей мультфільм вчить нас не боятись відповідальності за дітей, адже будь-які малюки беззаперечно любитимуть вас, бо ви станете його батьками. Неважливо, чи вмієте ви заробляти захмарні суми грошей, маєте будинок, чи пускаєте бульки з носа — мультфільм закликає нас відкриватись і простягати руки назустріч милому малюкові, котрий зачаровує і зграю вовків, і батьків, і лелек.

Мед і дьоготь

Ця історія напрочуд легко лягає на залякані суспільними вимогами та індустріальним темпом мізки. Єдине, що як ви вже є батьками, і маєте дітей, котрих захочете привести на мультфільм, то швидше за все вам справді доведеться пояснювати після сеансу, звідки ж беруться діти, або пояснювати ряд інших жартиків у фільмі. Звісно, немає чогось такого, що б перейшло межі, але такі питання можуть і відвідати світлі дитячі голови, тому варто бути підготовленим заздалегідь.

Дуже дивними виглядають постаті негативних героїв, один з котрих постійно поводить себе так, наче він ще однією ногою в 60-их і слухає «нічний Лондон» на радіоприймачі, полизуючи марку з ЛСД, а інший із обличчям скривленого бульдога (так, лелека із обличчям скривленого бульдога, що ж тут дивного), постійно тицяв у бруд дзьобом всіх, хто мав бодай якісь зачатки его. Хотілось і справді промовити “Якого стєрха?”.

Тож, серед надзвичайно теплого, особливо як на осінню непогоду, сюжету, який присмачує нам медком, затесується і дьогтевий присмак строкатого сюжету, гіперактивних героїв та подекуди не зовсім зрозумілих реакцій.

«Лелеки» — це мультфільм, який не може сподобатись абсолютно усім 100 % аудиторії. Надто багато розбіжностей виникає між людьми, коли вони говорять навіть про погоду, чи про рецепт класичної яєшні, а що казати, коли розглядається таке серйозне питання, як виникнення нового життя? Але попри усі нюанси, реалізація фільму виходить справді яскравою, історія відгукується у глибині серця, а герої хоч і не стануть зразком для наслідування, але вони є живими. І ось це відчуття внутрішнього вогнику неможливо не принести з собою із кінозали, де ти спостерігаєш за всесвітнім процесом становлення нових мам і тат.